Тема. М.Ю. Лермонтов. Мотив свободи і самотності у творчості російського поета.
Мета: ознайомити учнів із життям і творчим шляхом М.Ю. Лермонтова, відтворити в уяві учнів неординарну особистість поета, його трагічну долю, яка відобразилась на всій творчості, визначити провідні мотиви його лірики; розвивати навички цілісного аналізу поетичного тексту, вміння характеризувати образ ліричного героя, розвивати почуття відповідальності перед суспільством, формувати духовність учнів, виховувати здатність відчувати і розуміти чужий біль
Обладнання:портрети М.Лермонтова (роботи К.Горбунова, П.Заблотського, О.Клюндера), автопортрет поета, презентація до уроку, виставка його творів, репродукцій малюнків; тексти віршів М.Лермонтова (у перекладах, мовою оригіналу), музичне оформлення (Романс «Выхожу один я на дорогу» у виконанні А.Герман, відеокліп).
Епіграф: Одинок я — нет отрады:
Стены голые кругом,
Тускло светит луч лампады
Умирающим огнем…
М.Лермонтов
Хід уроку
І. Оголошення теми, мети та епіграфа уроку
ІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу
Вступне слово вчителя. Сонцем російської поезії називають О.Пушкіна. М.Лермонтова, безперечно, можна назвати місяцем, або скоріше падаючою зіркою. Як і в падаючої зірки життя його було коротким, але він освітив літературний небосхил своїми геніальними творами. Г. Макогоненко, дослідник творчості О.Пушкіна і М. Лермонтова, писав: «Із грунту, зрошеного кров’ю Пушкіна, раптом виріс спадкоємець його могутньої ліри – Лермонтов». Доля розпорядилась так, що і О.Пушкін, І М.Лермонтов прожили дуже коротке життя, їх вбито на дуелі. Безумовно – це два генії російської літератури, але кожен зі своєю долею…
Із життям і творчістю О.Пушкіна ми вже знайомі. Що ж відомо про М.Лермонтова? Яка його доля? Пропоную вам відправитися в подорож у світ поета, для того, щоб відчути силу його таланту, створити у своїй уяві неповторний образ митця зі страдницькою душею. Допоможуть нам у цьому групи учнів – біографів, дослідників.
І зупинка «Родовід, дитячі та юнацькі роки М.Ю.Лермонтова».
Повідомлення учнів - біографів
Михайло Лермонтов народився у Москві у ніч з 2 на 3 жовтня 1814 року. Його батько – Юрій Петрович, армійський капітан, небагатий і незнатний дворянин. Мати – Марія Михайлівна, уроджена Арсеньєва, належала до багатого і знатного роду Столипіних. (Слайд№3) Є.О. Арсеньєва, бабуся поета, не дала благословення на шлюб доньки: вона вважала, що небагатий дворянин не пара для її Марії. Так розпочалась тривала сімейна драма. Через два роки Марія Михайлівна померла від туберкульозу, а маленького Михайла взяла до себе бабуся, яка присвятила себе вихованню внука. (Слайд №4) Батькові було поставлено ультиматум: він мав відмовитися від виховання сина, інакше той буде позбавлений спадку. Юрій Петрович залишив сина в маєтку бабусі Тархани, а сам поїхав до Тульської губернії. Сімейна драма залишила глибокий слід у душі хлопчика.(Слайд№5) Тільки через 10 років (у 1827 році) він зміг відвідати батька. Потім батько і син бачилися у Москві, де Михайло навчався.
Перші чотирнадцять років Михайло провів у маєтку бабусі Тархани. (Слайд№6). Його вихованням займалася бабуся, яка обожнювала онука, і запрошені учителі (француз - гувернер, німкеня, англієць - гувернер). Він був оточений розкішшю, опікою, але почувався самотнім.(Слайд №7) Це пояснюється багатьма фактами: рання смерть матері, жорсткий характер бабусі, що відірвала сина від батька; довготривала хвороба (золотуха), яка привела до того, що хлопчик пізно почав ходити, був позбавлений товариства з рухливими однолітками – звідси замкнутість, самотність; з хворобою були пов’язані ризиковані поїздки на кавказькі води – там не припинялась війна). До вступу у Московський благородний пансіон Михайла готував О. Зінов’єв, у майбутньому відомий педагог. 1 вересня 1828 року юного Лермонтова зарахували до пансіону при Московському університеті. А через два роки, у 1830, він став студентом морально-політичного відділення Московського університету.(Слайд №8)
ІІ зупинка - «Рання лірика М. Лермонтова»
Повідомлення учнів - дослідників
Саме в цей час він починає писати вірші. Лермонтов захоплювався поезією Пушкіна, вивчав напам’ять його твори, манеру письма, використовував деякі мотиви у своїй творчості.
У зо-х роках Лермонтов познайомився з творчістю Байрона. Образ байронічного героя, який протистоїть натовпові, приваблював молодого поета і надовго став його улюбленим. Романтизм буде панувати у його творчості до середини 30-х років – у ліриці, в поемах, драматургії. Але творчість Лермонтова не є сліпим наслідуванням Байрона. Про це він писав у своєму вірші «Ні, я не Байрон, інший я…» (Слайд №9). Підготовлений учень читає поезію напам’ять.( Випереджальне завдання)
З 1830 року визначається характер лірики М.Лермонтова – поет фіксує своє духовне життя. У пору юності він відчув ворожість світського товариства до людини, пережив розчарування мрій.
ІІІ зупинка – «Петербурзький період»
Повідомлення учнів-біографів
Навесні 1832 року закінчився московський період життя і творчості Лермонтова. Університетська наука не влаштовувала поета, зіткнення з нелюбими професорами визначило рішення Лермонтова покинути університет. Разом із бабусею вони приїхали до Петербурга, маючи намір продовжити навчання у столичному університеті. Але університетське начальство відмовилося зараховувати прослухані у Москві дисципліни. А вступати знову на перший курс Лермонтов відмовився. За порадами рідних він обрав нову сферу діяльності – військову. У листопаді 1832 року вступив до школи гвардійських прапорщиків і кавалерійських юнкерів.( Слайд №10) Це були надзвичайно тяжкі роки : муштра, військові навчання, побут казарми не давали можливості займатись творчістю. У 1834 році Лермонтов закінчив школу, його було призначено корнетом у лейб - гвардійський полк. У лютому 1837 року життя Лермонтова різко змінилося. Він палко відгукнувся на смерть О.Пушкіна, написавши вірш «Смерть поета». (Слайд №11) . О. Герцен у цей час сказав : «Постріл, що убив Пушкіна, пробудив душу Лермонтова». У цьому вірші М.Лермонтов не тільки виразив глибоке горе російського народу, але й вказав точну адресу вбивць великого поета, висунув їм різке звинувачення. За це його було заарештовано, почалося слідство.
ІV зупинка «Кавказ»
Учні - біографи
За наказом імператора поета відправили на Кавказ у діючу армію. (Слайд №12). Фактично це було заслання. У березні Лермонтов від’їздить з Петербурга. Бабуся не переставала клопотати, використовуючи всі свої зв’язки, щоб допомогти онукові. Їй вдалося добитись милості: Лермонтову вибачили і перевели до Новгородської губернії, а через деякий час – до Царського села. Тепер він частіше міг бувати в Петербурзі. Повернувшись у 1838 році до столиці, Лермонтов знайомиться з В.Жуковським, П.В’яземським, В.Одоєвським. Протягом 1838-1841 років були написані вірші «Пророк», «Прощай, немита Росія…», «Дума», «Поет» та ін., поеми «Мцирі», «Демон», роман «Герой нашого часу».
V зупинка – Кохання в ліриці М.Лермонтова. «Три рази я кохав, три рази безнадійно…» Повідомлення учнів-дослідників
Для М.Ю. Лермонтова кохання – одне з найдужчих людських почуттів. Кохання, як і поезія, опановує всією суттю людини. Лермонтов був від природи дуже щирий, палкий, часто закохувався. Він обожнював обраницю свого серця, присвячував їй свої прекрасні вірші, оточував увагою і ніжною турботою. Але часто траплялося так, що кохання поета розбивалося об холодність, непорозуміння і навіть зраду. От чому в інтимній ліриці М.Лермонтова дуже мало світлих, радісних настроїв, найчастіше мова йде про самотність, про нерозділене кохання. Так, М.Лермонтов часто закохувався, але в житті у нього було три жінки, які залишили в його серці слід: «Три рази я кохав, три рази безнадійно…»,- скаже поет. (Слайд №13) Наталія Федорівна Іванова. Вона була дочкою відомого в ту пору письменника Ф.Ф. Іванова. Поет познайомився з нею влітку 1830 р. на дачі у своїх родичів Столипіних, їхній роман тривав два роки. За цей час Лермонтов присвятив їй більше двадцяти віршів. На початку знайомства Наталія оточила Лермонтова увагою, та дуже швидко охолола. Цей розрив надав похмурого характеру багатьом юнацьким віршам поета. З‘являються мотиви зневіри, ревнощів, звинувачення в зраді. Розрив з Н. Івановою викликав у поета не тільки сумний настрій, а й бажання смерті. Вірш «Я не унижусь пред тобою» вражає своєю емоційністю, щирістю, високим моральним почуттям. Воно є перлиною інтимної лірики поета.
Варвара Олексіївна Лопухіна – одна із найбільш глибоких сердечних ран поета. Зустріч з Варенькою(молодшою сестрою свого друга Олексія) відбулася в 1831 р. Почуття Лермонтова до неї були сильні, ніжні, щирі, він їх зберіг до самої смерті. Рідні видали заміж Варю за багатого Бахметьєва. Але вона не змогла забути Лермонтова, як і він її. Їй він присвятив дуже багато поезій: “Она не гордой красотою…”, “Молитва” (“Я, Матерь Божия, ныне с молитвою”), “Расстались мы, но твой портрет…”. Вірш “К*” випромінює світлий настрій. Присутній ідеальний образ коханої жінки, однак надія знайти щастя в коханні залишається неможливою. Тому Лермонтов і говорить про неможливість спільного шляху.
Катерина Олександрівна Сушкова заставила страждати юного Лермонтова, відчути весь тягар нерозділеного кохання . 4 грудня 1834 року відбулася зустріч з нею у Петербурзі. Лермонтов приділяв їй багато уваги на балах . Вона ж насміхалася над ним,поводилася зверхньо, хоч і захоплювалась його розумом. Він присвячував їй вірші, вона називала їх невдалою пробою пера. Це, звичайно ранило серце молодого поета. Вона шукала вдалого заміжжя, та Лермонтова вважала занадто юним. У 1838р. К. Сушкова вийшла заміж за дипломата. Вірші «К Сушковой», «Благодарю!», «Нищий», «Я не люблю тебя, страстей…» та інші – палка сповідь поета.
VI зупинка – «Дуель і смерть»
Учні-біографи
Незважаючи на зростаючу популярність, стосунки з вищим світом у Лермонтова були досить напруженими. Поет тримався гордо, незалежно – це багатьох дратувало. 16 лютого 1840 року на балу у графині Лаваль сталася сутичка Лермонтова з сином французького посла де Баранта. Відбулася дуель, поета було легко поранено в руку, а він вистрелив у повітря. Але про це довідався цар, і Лермонтова знову відправляють на Кавказ у діючу армію.
На початку лютого 1841 року поет востаннє прибув до Петербурга. Він твердо вирішив піти у відставку й повністю присвятити себе літературі. Але планам не судилося збутися. Попереду нове заслання на Кавказ. 13 червня сталася сутичка з Мартиновим (однокурсником по юнкерській школі), він викликав Лермонтова на дуель. (Слайд №14) 15 червня біля підніжжя гори Машук поета було вбито. Декілька годин його тіло лежало під рясною зливою. Пізніше бабуся забрала тіло улюбленого внука з Кавказу і поховала у своєму маєтку. Вона пережила його на декілька років. (Слайд №15)
Учитель. Ось така трагічна доля поета… Такий фінал життя… Дуель і смерть… Подібно до Пушкіна… Та чи відгукнувся хтось із сучасників на смерть Лермонтова таким гнівним віршем, як він відгукнувся на смерть О.С.Пушкіна? Ні, ніхто. Тільки через багато років російський поет І.Кобзев написав:
… Почему же никто от имени Оскорбленных людских сердец Не сумел возвратить Мартынову Тот проклятый его свинец?! Почему (Бог с ним с пистолетом!) Не пугаясь опальным стать, Гневных строчек «На смерть поэта» Не посмел никто написать?
- Чому ж «не посмів ніхто написати»? Відповідь на це питання дає вірш Лермонтова «Дума». Читання окремих строф «Думи» (1,3,8,10,11) Бесіда за прочитаним - Яким зображене покоління 30-40 років ? ( Залякане засланнями і стратами, зневірене в боротьбі, виявилось байдужим, бездіяльним, малодухим, егоїстичним, покірним перед владою.) - А чим поет відрізнявся від своїх сучасників? (Лермонтов мав сміливість звинуватити самодержавство, брав участь у бойових діях на Кавказі, засуджував несправедливість, прагнув свободи, активно втручався в життя, негативно ставився до вищого суспільства). - Чи міг Лермонтов бути щасливим, живучи в такому світі? (Ні, не міг).
Слайд № 17 Поетична перекличка. - Назвіть ключове слово, яке часто зустрічається у віршах М.Лермонтова (Самотність) - Яке почуття переважає в лермонтовській поезії?) (Смуток) - В які кольори, на вашу думку, забарвлена лірика Лермонтова? (Темні, безрадісні). Провідний мотив лірики Лермонтова – це мотив самотності, на яку приречена людина. А хіба могло бути по-іншому? Для ліричного героя Лермонтова виходу з цього стану немає. Ні кохання, ні дружба не дають йому позбавлення від самотності.
Робота в групах
І група – вірш М.Лермонтова «І нудно, і сумно…»
ІІ група – вірш «На дорогу йду я в самотині…»
Слайд №18
Завдання для груп
1. Підготуйте виразне читання ліричного твору
2. Передайте свої враження від твору
3. Яким зображено ліричного героя?
4. Визначте, які характерні риси лірики поета знайшли відображення у цьому вірші .
Виступи груп. Орієнтовні відповіді. Виступ І групи. Настрій вірша сумний.. Ліричний герой переживає величезне розчарування, самотність, конфлікт зі світом,він прагне пристрасного кохання, повнокровного життя, але розуміє, що все це у цьому світі не має духовного змісту, мети. Тема вірша – самотність, песимізм, потяг до високих ідеалів.
Виступ ІІ групи. Настрій вірша сумний. Ліричний герой знову самотній. У вірші зображено нічний пейзаж, тиша, безкраї небеса. Та ліричний герой сумний, його «серце з болю завмирає». Він прагне до волі та спокою, але не знаходить їх у реальному житті. Він не прагне смерті, а прагне до гармонії духовного і природного життя, до високого ідеалу повноти буття.
Відеокліп. Звучить романс «Выхожу один я на дорогу» у виконанні А.Герман. Слайд № 19. Складання психологічного портрета М.Лермонтова Слайд № 20. Завдання для обох груп . Складіть сенкан на тему «М.Лермонтов». Зразок відповіді учнів: Лермонтов Самотній, бентежний. Бореться, страждає, кохає. Прагне волі, прекрасних ідеалів. Поет.
ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу Підсумкова бесіда. - Чи змогли ви відкрити для себе Лермонтова? - Які провідні мотиви його лірики? - Що найбільше вразило вас в ліриці Лермонтова? - У чому полягає трагізм М.Лермонтова?
Учитель. Лірика Лермонтова відобразила головні проблеми його часу. І не випадково мотиви самотності і свободи – провідні в його творчості. Саме дійсність підказувала їх поету.
ІV. Домашнє завдання. Вивчити напам’ять вірш М.Лермонтова (на вибір), аналізувати його.
Використана література 1. Андроников І. «Лермонтов. Дослідження і знахідки», 3-є вид.,М.,1964 2. Коровін В.І. «Творчий шлях М.Ю. Лермонтова», 1973 3. Макогоненко Є. Лермонтов і Пушкін. – Л: Сов. писатель, 1987 3. Михайлівський Н. «Герой лихоліття». Літературна критика. 4.Лермонтов М. Собр. Соч. В 2-х тт.. М., 1980
Немає коментарів:
Дописати коментар